Ініціатива плести сітки для військових в Україні з’явилася під час виготовлення окопних свічок, - каже волонтерка Тетяна Худолей. – Ідею підтримала також Оля Чарнецька, полька, в кафе якої на сьогодні продовжують ними займатися. Чарнецька, зокрема, знайшла приміщення для плетення маскувальних сіток у центрі міста, замовила рамку, на якій будуть їх виготовляти тощо.

- Коли пані Оля Чарнецька дізналася, що українці хочуть допомагати і можуть це робити, вона привела нас сюди, показала. А далі – одне за одним, інтернет, хтось приходив за перекладами до Олександри Алтуф’євої… Наразі ми тільки розпочинаємо. Нарізаємо тканину. Щось надав TOWU, хтось приніс своє, хтось купив в секонді, комусь дають поляки, коли дізнаються, що ми робимо. Пані Оля Чернецька замовила рамку, на якій буде плестися сітка, і сітку-основу. Сподіваємося, що все у нас вийде, - наголошує Тетяна Худолей.

Волонтерка каже, що поки не знає, в яку бригаду конкретно надійдуть ці сітки, але, за її словами, маскувальні сітки обов’язково надійдуть тим, кому вони конче необхідні. Волонтери мають координати своїх колег в Україні, які безпосередньо контактують з військовими, тож вони повідомляють про розміри маскувального покриття, колір потрібної тканини тощо.

Плести маскувальні сітки треба вміти. І такий досвід має кандидатка філологічних наук, викладачка Київського університету імені Шевченка Лариса Коваленко. Її тепер можна вважати ще й фахівцем із плетення маскувальних сіток для військових. Спочатку вона плела їх у Хмельницьку, куди виїхала після перших двох тижнів війни, а потім – у рідному виші, у столиці, де свого часу багато років читала студентам англійську та німецьку мови.

- Пів року я не могла вимовити слово «війна», - ділиться Лариса Коваленко, - якось його обходила, вважала, що не може це все тривати довго. Проте 5 березня викладачка українського вишу змушена була виїхала у Хмельницький і почала шукати там собі застосування. Знайшла Хмельницький університет і з’ясувалося, що вмілі руки там потрібні.

- Ми щодня і навіть у вихідні з 6 березня і до 19 квітня ходили і плели маскувальні сітки, - розповідає Лариса Коваленко. - Нас навчали, бо спочатку не знаєш що і як ... Людей було багато спочатку, потім люди змінювалися, але ми не минали жодного дня, - додає філологиня.

19 квітня Лариса Коваленко з небогою повернулася до Києва і за кілька днів вже набирала команду на виготовлення маскувальних сіток.

- Ми спочатку рахували, дійшли до великих - на наші машини, там потрібно було спеціальний формат, рахували до 16-ї, потім перестали… І тут ( в Києві- ред. ) я навіть не можу сказати скільки. Але це справа потрібна, - каже Лариса Коваленко.

Волонтерка Надія з Прудніка, яка живе в Польщі вже чотири роки, після повномасштабного вторгнення не змогла бути байдужою. У березні минулого року вона долучилася до волонтерства.

- Хотіли б, щоб дівчата поділилися досвідом плетення сіток, - каже Надія. – Можливо, попервах сюди приїжджатимемо навчатися. А вже на літо, коли буде тепло, нам обіцяли виділити приміщення. Хочемо співпрацювати, - додає.

За словами Тетяни Худолей, до інціативи можуть приєднатися всі охочі.