До останнього не хотіла залишати Україну Ольга Жук. У перші дні війни вона із сином переїхала із Києва у глухе село на Тернопільщині, у закинуту бабусину хату... Тимчасом в Ірпені під Києвом загинув її друг, який захищав Україну з 2014 року.
- Я не хотіла думати про свою смерть, яку міг принести будь-який вертоліт, який летів низько над нашими головами, не хотіла думати про похорони мого друга. У перші місяці війни я рятувалася тим, що мріяла про життя і красу. І я втілила це бажання, посадивши сад біля бабусиної хати,- згадує Ольга Жук, котра понад рік живе у Німеччині.
- Попри невизначеність, що з нами і світом буде далі, ми стали губками, які всмоктують досвід різних країн. До прикладу, я зараз вивчаю дошкільне виховання у Гамбурзі і моя нова мрія максимально цей досвід перейняти, переосмислити і втілити в Україні. І я вірю, що так зроблять тисячі українців у різних сферах, - зазначає Ольга Жук.
Наталія Мурахевич із Луцька каже, що жодна людина з її оточення не є байдужою до того, що відбувається в Україні: допомагають військовим у міру своїх сил і можливостей, багато людей - на фронті ще з 2014 року, адже війна з росією триває вже 10 років.
- Відчай, зневіра чи розгубленість, якщо й з’являються, то лишень на хвилину. Такі відчуття зникають, коли телефонують бійці з передової, з якими ми постійно на зв’язку, - розповідає лучанка. - Вони не втрачають віри і ми не можемо її втрачати, - додає вона.
- Звісно багато наших плюсів і наших сапроможностей відбувається завдяки підтримці міжнародного співтовариства, людям, які розуміють наскільки важливою є зараз боротьба України з агресивним сусідом, що загрожує безпеці не лише України, а й безпеці всього цивілізованого світу. І ми вдячні тим людям, які не припиняють нас підтримувати, попри те, що це нелегко, зокрема полякам, - наголосила Наталія Мурахевич.
Боєць Національної гвардії із позивним "Репортер" воює з російськими загарбниками з 2014 року, зокрема, понад 15 місяців - на сході України, він захищав Авдіївку. Відтак загибель кожного українського захисника, навіть того, кого особисто не знав, "Репортер" вважає особистою втратою... 24 лютого 2022 розпочалася нова його історія.
- Я сам прийшов до військкомату і думав, що потраплю до ЗСУ, бо служив у 128-й бригаді, але мене направили у Нацгвардію. Я солдат, куди направили, там і служу. Що змінилося? Характер війни змінився. У 2015-2016 роках, коли я служив, ще не було так багато безпілотників, тепер зросла їх роль, інтенсивність війни також зросла, - розповідає боєць. - Тепер, мені здається, що війна настільки швидка, що я за нею не встигаю, але я мушу, зобов'язаний встигати. Я був навідником, заряджаючим, тож я мушу швидко діяти. Цього від мене вимагають командири і моя совість, - розповідає захисник України.
- Україна для мене - це цінності, в які я вірю, - це правда, людяність, достойне життя, можливість реалізувати себе, здорове суспільство, в якому люди допомагають одне одному. І ця велика війна показала це, - сказав боєць Нацгвардії.
Далі буде...