З міркувань безпеки співрозмовник просить не розголошувати його особисті дані.

В Україну приїхав спочатку для того, щоб навчати місцевих рятувальників польовій медицині. Три місяці тренував українців. «А потім почав і сам їздити на передову, як медичний рятівник, працюю так вже близько місяця», - додає.

Перебував у районі найжорстокіших боїв, в околицях Бахмута, Краматорська та Слов'янська.

Забезпечував медичний супровід і допомогу для військової частини, яка воювала на фронті. "Ми проводили, так звану, тактичну евакуацію, тобто ми вивозили поранених бійців з поля бою на стабілізаційний пункт. Я також працював у тому пункті, це як своєрідна швидка на фронті, там надається перша медична допомога. Вже з нього поранених евакуюють до найближчої лікарні», -розповідає.

А на питання, чому вирішив допомагати на передовій, співрозмовник відповів так, що тема України присутня в його житті вже давно. Він розповів, що після анексії Криму, брав участь, зокрема, у місії, яка підготувала доповідь про військові злочини, скоєні росіянами. Також був волонтером під час конфлікту в Грузії.

«Тож для мене було природним, що коли почалася війна і ми прихистили біженців у Польщі, я поїхав допомагати на передову. Це зараз найважливіше», - вважає фельдшер.

На запитання, як таке рішення сприйняли рідні, він відповів, що вони встигли звикнути до його дій. "Вони давно мене знають, тому не здивувалися моєму вибору. Я вважаю, що не можу бути пасивним у такому конфлікті і в такий час. Сім'я це зрозуміла і змирилася. Я вірю що краще ризикувати, ніж просто дивитися на те, що відбувається, на цю жорстокість росіян», – сказав він.

В інтерв'ю Польській агенції преси він підкреслив, що були дні, коли разом з іншими рятувальниками допомагав десяткам бійців на день. Співрозмовник визнає, що людські втрати з українського боку досить великі.

«Коли я працював у стабілізаційному пункті, безпосередньо біля лінії бойових дій, ми допомагали близько 200 пораненим бійцям на день. Там справді дуже багато пацієнтів, яким потрібна допомога», - сказав він.

На запитання, як справляється зі стресом від того, що бачить на передовій, медик відповів, зафіксував для себе, що смерті і поранення українських захисників - це вина росіян. "Відповідальність за це несуть росіяни, я роблю все, щоб не допустити цих смертей, допомогти якомога більшій кількості військових. Я намагаюся не зациклюватися морально на цьому. Я сподіваюся, що російські солдати будуть прокидатися з кошмарами", - сказав він.

Він зізнався, що іноді задається питанням про бійців, яким допомагає, яким буде їх майбутнє.

«Більшість бійців, які воюють, це молоді люди, їм по 19-20 років, дуже часто, коли вони потрапляють до нас, доводиться ампутувати ногу чи руку, іноді обидві кінцівки. Це дуже складно морально. Я розумію, що вони молоді, і це назавжди змінить їх життя. Хоч вони вижили, їхні життя зруйновані. Україна після війни матиме велику проблему, тому що ця група людей з різними інвалідностями - буде справді великою", - зауважив він.

Серед його колег, з якими він допомагав в Україні, були люди з усього світу. "Ми – ціла мозаїка людей з усього світу, з усіх куточків. Кожен прийшов з різними мотиваціями. І це дуже позитиво, тому що це демонструє, що світ, може і не увесь, але може об’єднатися і допомогти Україні», – сказав він.

В інтерв'ю ПАП рятувальник зазначив, що в Україні добре організована допомога пораненим бійцям.

"Ця допомога від стабілізаційного пункту до шпиталю налагоджена дуже ефективно. У пунктах працюють класні люди, спеціалісти з хорошим обладнанням. Звичайно, їх не вистачає, тому що лінія фронту тягнеться на тисячі кілометрів. Коли йдеться про госпіталі, вони добре оснащені, там працюють професіонали. Найскладніше – це тактична евакуація, тобто вивезення поранених з передової. Сама лінія, як я вже казав, тисячі кілометрів, тому тут дуже важлива робота волонтерів», - оцінив він.

Рятувальник закликав підтримувати кожен медичний збір, який організовується для воюючої України. «Чи то збір на медичне обладнання, чи то купівля автівки швидкої допомоги, це дійсно недаремно витрачені гроші. Там таке обладнання безцінне, воно врятує багато життів», - сказав він.

У розмові він кілька разів наголосив, що українці дуже цінують те, що поляки вже зробили для біженців у Польщі.

«Я з гордістю носив польський прапор на плечі. Українці також цінують те, що ми покидаємо свої теплі домівки і приїжджаємо сюди, на місце і допомагаємо їм. Я думаю, що після закінчення війни нашим величезним надбанням будуть стосунки які зараз зароджуються, я вірю, що це будуть тривалі стосунки і це буде наше нове відкриття в польсько-українській історії», - сказав він.