Добре пам’ятає той час, коли вода з Одри вийшла з берегів і залила частину вулиць Ополя, Ева Влашкєвіч. Вона досі зі сльозами на очах згадує ті дні. Разом із чоловіком Ева мала на вулиці Стрільців Битомських в Ополі невеликий магазин, який, до речі, працює й дотепер.
- Це була для нас велика біда. Я була молода і керувала крамницею на острівці Пасєка, який під стелю був затоплений, - розповіла Ева Влашкєвіч. - Було повідомлення, що зранку - паводкова хвиля, а ніч — спокійна. Ми з чоловіком вирішили вночі поспати, а вранці приїхати та евакуювати крамницю. Ми мешкали в районі Дамбонії. Але вранці до крамниці ми не доїхали, а потрапили туди через два дні. Це було жахливо: холодильники плавали догори дриґом, вітрини були затоплені, ще й крамниця на той час не була застрахована... Крім того, нам довелося визволяли моїх батьків, яких теж залило на першому поверсі. Для мене — це досі велика травма, - згадує Ева Влашкєвіч.
Даніель Шопіньський із Центру державних мистецьких навчальних закладів ім.Яна Цибіса в Ополі каже, що повінь не була несподіваною, але ніхто не очікував, що вона буде аж така трагічна.
- Пам’ятаю, 10 липня на вулиці Краківській зустрів пані, яка жила по інший бік мосту. Вона показувала мені свій будинок, який залило, - розповів Даніель Шопіньський. - Жінка була заплакана, боса і якось незрозуміло вдягнута. У відповідь на моє запитання, чому вона плаче, розповіла, що вибігла з дому в останню хвилину, не встигнувши навіть одягнутися, без жодних документів... Каже, як стояла, так і втекла, через це так одягнута і без документів. Я сказав їй, що все буде добре. Ми з нею підійшли до того місця, де був її будинок. Там видівся лише його дах і комини. Її будинок зник під водою, бо стояв у низовині неподалік поліції на вулиці Пястовській. Тоді я був дуже здивований, що мішки із піском лежали перед дверима готелю "Ополе" тепер це - "Меркюр". Думав тоді, що влада міста перебільшує небезпеку, але виявилося, що ніхто не був певний чи не заллє іншу частину міста, - додав Шопіньський.
За словами Даніеля Шопіньського, весь перший поверх школи мистецтв в Ополі був залитий водою: фотографічний і графічний кабінети, клубна зала з піаніно та багато іншого...Тимчасом приміщення школи лише у травні відкрили після ремонту.
Залита водою була й будівля Радіо Ополе. Про це нагадує пам'ятна таблиця при вході, на його фасаді. Реалізатор записів Матей Дудек, який працює на радіостанції з 1994 року, у той липневий день 1997 року, коли вийшла Одра, мав чергування і бачив на власні очі як вода вливалася до будинку Радіо Ополе. Розповідає, що о п’ятій рано виїхав на роботу у таксі (така послуга тоді існувала від радіо). Щоправда взяв із собою торбину із запасним взяттям та одягом, адже про повінь влада застерігала.
- Радіо тоді надавало ефір відповідним службам воєводи. Кілька днів перед тими подіями я чергував, пам’ятаю, що були в ефірі радіо люди, не уявляю, якими можна бути фахівцями, але вони дуже докладно вказували на місця підтоплення, кількість води тощо... І вони не дуже помилилися. Місцеві жителі не вірили в прогнози цих фахівців, але практично все справдилося, - розповідає Матей Дудек. - Радіо було готове до повені, наскільки це було можливо. Ми бачили, скільки тієї води буде і на першому поверсі нашого радіо не було нічого - знято двері, винесені комп’ютери, крісла, меблі... Залишилося лише, так званий УПС, резервне з’єднання. Працювали ми до останнього моменту. Пам’ятаю, як виходив після де’ятої, а вода якраз вливалася до будинку, шуміла з боку вулиці Пястовської. Ми пішли до резервної студії у будинку телекомунікацій Польщі. Там до сьомої вечора тривав ефір, який розпочався о 5 -й ранку, - згадує Дудек.
- Ми отримали стільки двзінків від тих, хто просив про допомогу, до нас дзвонили ті, хто шукав своїх рідних, дуже багато було інформації про актуальні події. Радіо тоді — це була місія! Воно розмістилося в одній кімнаті з коридором, було кілька столів, за якими сиділи журналісти. Ще була одна більша кімната, в якій збирали інформацію. Того першого дня радіо не працювало хіба 20-30 хвилин. Вони були потрібні, щоб все під’єднати повторно. Цього разу я працював так само як і тоді під час ріку повені. Між цими двома подіями — 27 річної давнини і нинішньою є спільний знаменник, який показує, якими є поляки, коли загрожує небезпека. Якщо у звичайному житті трапляється різне, то за кризових обставин, маємо багато прикладів співпереживання, співпраці та допомоги, каже Матей Дудек.
Сподіваємося, що проблеми і матеріальні втрати, спричинені повінню, спільними вдасться подолати, сказав Дудек, але для цього потрібно буде докласти зусиль.
